На світанку в глибоких водах біля Північного Малуку, Індонезія, команда технічних дайверів увімкнула камери й несподівано опинилася перед істотою, яку донедавна знали лише за скам’янілостями. Це був целакант — риба з роду Latimeria, нащадок давньої групи лопастеперих, яка існує понад 400 мільйонів років і яку вважали зниклою ще до падіння останніх динозаврів. На глибині 145 метрів дослідники вперше зафіксували живого представника виду Latimeria menadoensis у природному середовищі в Індонезії.
Експедицію очолював підводний дослідник Алексіс Шапюї з проєкту UNSEEN. Йому вдалося зробити перші у світі фотографії індонезійського целаканта у відкритому морі. Відкриття стало логічним продовженням історії, що почалася у 1938 році, коли музейна кураторка Маржорі Кортні-Латімер витягла з рибальських сітей перший живий екземпляр іншого виду — Latimeria chalumnae.
Тоді наукова спільнота була приголомшена: істота, яку вважали вимерлою 70 мільйонів років, виявилася живою. Згодом, у 1997 році, в індонезійському рибному ринку випадково знайшли ще одну особину, але жодному дайверу досі не вдавалося побачити цю рибу у природних глибинах.
Целаканти є справжніми “живими викопними”. Вони досягають двох метрів завдовжки, живуть до ста років, але статевої зрілості набувають лише приблизно у 40 років. Вагітність у самок триває до п’яти років, що робить популяції надзвичайно вразливими навіть до незначних втрат. Нове відкриття підтвердило, що Індонезійський архіпелаг є важливим осередком існування цього виду, і що його ареал може бути ширшим, ніж вважалося раніше.
Дайвери занурювалися з використанням замкнених дихальних систем та спеціальної гелієвої суміші, яка дозволяє уникати кисневої токсичності на великій глибині. Під час занурення вони зафіксували рибу, що повільно ширяла над вулканічним схилом, немов зависла у воді. Протягом п’яти хвилин команда знімала відео, а після тривалого процесу декомпресії, що тривав понад три години, вдалося безпечно повернутися на поверхню. Через два дні вони знову зустріли ту саму особину — підтвердженням стали унікальні плями на тілі, які дозволяють ідентифікувати окремих риб без маркування.
Цей вид мешкає у так званій мезофотичній зоні океану — між 200 і 500 метрами, де світло вже слабке, але ще підтримує життя коралів. Тут температура коливається у межах 20–22°C, що уповільнює метаболізм і дозволяє целакантам зберігати енергію. Їхня здатність зависати у воді без активних рухів хвостом напряму пов’язана з цими умовами.