Тури на Говерлу: типові страхи новачків

Ідея піднятися на найвищу вершину України звучить дуже привабливо – аж поки не починають вилазити всі “а раптом?”. А раптом не витримаю? А якщо змерзну? А якщо група піде швидше? Насправді майже кожен, хто їде в свої перші тури на Говерлу, переживає приблизно те саме. Зібрали найпоширеніші страхи й пояснили, що з ними робити.

Я фізично не витягну

Найпопулярніший страх: усі будуть бігти вгору, а я задихатимусь десь в кінці. Правда в тому, що Говерла – це випробування на витривалість, а не на спортивні рекорди. У турі темп завжди підлаштовують під групу: гід робить зупинки, слідкує, щоб усі йшли разом, а не розтягувались на кілометр.

Якщо ви вмієте проходити пішки 8-10 км у місті та можете піднятися сходами на кілька поверхів без потемніння в очах – з великою ймовірністю ви справитесь. А трохи прогулянок у парку перед подорожжю тільки додадуть впевненості.

Страшно за погоду

Гроза, вітер, туман – ще один привід відкласти поїздку "на потім". Погоду в горах справді недооцінювати не можна. Але якраз тому гіди уважно стежать за прогнозами, вибирають оптимальний день для сходження й мають запасні варіанти маршруту.

До того ж у турі ви не виходите "в нікуди": заздалегідь відомо, коли старт, яка приблизна тривалість підйому, де можна сховатись від дощу, як діяти при погіршенні умов. Якщо прогноз обіцяє штормовий вітер на хребті, сходження можуть перенести або змінити формат – безпечність завжди важливіша за "галочку".

Група туристів на сніжному хребті показує на засніжену вершину Говерли

У мене немає правильного спорядження

Багатьох зупиняє думка, що потрібно купити півмагазину спорядження. Насправді для стандартного туру на Говерлу базовий список досить компактний: трекінгові черевики, зручний одяг по шарах, дощовик, шапка й рукавички, невеликий рюкзак, пляшка води, перекус.

Перед виїздом ви отримуєте детальний список, а консультанти допомагають розібратися, що у вас уже є, а що краще докупити або взяти в оренду. Головне – не йти в джинсах і кедах, все інше вирішується.

Боюся підвести групу

Типова думка: "Що, як я буду найповільніший і всі через мене нервуватимуть?"
У реальності група на Говерлу – це не забіг на час, а команда, яка йде на одну вершину. У кожного є свій темп, хтось легко проходить підйом, але важче спускається, комусь навпаки.

Завдання гіда – так організувати рух, щоб комфортно було всім. Якщо ви йдете повільніше – це нормально, головне чесно говорити про самопочуття. Хороший турклуб – це не про "слабких відсіюємо", а про підтримку і спільні враження.

Мені буде ніяково серед незнайомих людей

Ще один тихий страх: "Усі вже досвідчені туристи, а я один(одна) новачок". Насправді в групах на Говерлу велика кількість людей – саме ті, хто йде вперше. За день-два спільної дороги люди, які вчора були чужими, вже обговорюють меми, діляться термосами й планують наступні походи.

Гори дуже швидко ламають кригу – коли разом дихаєш у підйом, шукаєш сухі дрова чи ділишся шоколадкою, незручність зникає сама.

Замість висновку

Страхи перед першим туром на Говерлу абсолютно нормальні. Частину з них знімає чесна підготовка: трохи потренуватись, зібрати спорядження, почитати про маршрут. Частину – правильний вибір формату й гіда. А решта розчиняється десь між першим "ух, як же важко" і тим моментом, коли ви стоїте на вершині й дивитесь на Чорногору з висоти 2061 метр.

Головне – дозволити собі зробити цей крок, навіть якщо всередині трохи тремтить. Говерла чудово вміє перетворювати "боюся, що не зможу" на "я таки це зробив(ла)".